Після травми ноги( 2міс. з гіпсом ) я відвідала плановий прийом у травматолога, який виписав направлення до реабілітолога. Лікар травматолог чітко сказала, куди йти, і вказала кабінет на 2 поверсі, отримати необхідні рекомендації, наголосивши що попереднього запису не потрібно оскільки сьогодні мало пацієнтів. (під кабінетом небуло жодного пацієнта) Але нав…
Читати повністюЗгорнути відгук
Після травми ноги( 2міс. з гіпсом ) я відвідала плановий прийом у травматолога, який виписав направлення до реабілітолога. Лікар травматолог чітко сказала, куди йти, і вказала кабінет на 2 поверсі, отримати необхідні рекомендації, наголосивши що попереднього запису не потрібно оскільки сьогодні мало пацієнтів. (під кабінетом небуло жодного пацієнта) Але навіть дістатися до цього кабінету стало справжнім випробуванням: зі своєю ногою в бандажі та милицями я піднялася на 2 поверх поліклініки. Додайте до цього "квест" із пошуком кабінету через заплутану нумерацію. Уявіть: вам фізично важко пересуватися, ваша кінцівка в такому стані, що стояти на ній неможливо, а тут ще й доводиться доводити, що ви маєте право на допомогу. Це при тому, що направлення було виписане, і я виконувала всі вказівки травматолога, мене очікував "сюрприз". Реабілітолог заявила, що без попереднього запису мене не прийме, навіть попри направлення й той факт, що під кабінетом не було жодного пацієнта. Її слова: "Ви собі щось придумали, так не буде, як ви хочете". Це була повна відмова в допомозі пацієнту, який фізично не в змозі чекати або відкладати лікування. Уявіть, що людина, яка не може стати на хвору кінцівку, проходить через такі труднощі, лише щоб почути відмову. Я була приголомшена. Реабілітолог повідомила, що прийом можливий лише за записом на понеділок, навіть якщо кабінет був порожній, а мій фізичний стан — далеко не найкращий. Ця байдужість і відсутність бажання допомогти розбивають усі надії на нормальне ставлення до пацієнтів. У моєму стані кожен рух дається з неймовірним болем і зусиллям, але замість співчуття та професійного підходу я отримала лише відмову й хамство. Такий підхід виглядає не лише байдужим, а й грубим порушенням прав пацієнта. На жаль, я зіткнулася з недбалістю, замість того щоб отримати допомогу, на яку маю право. Вперше стикаюся з такою непрофесійністю та байдужістю. Чи можна відкладати здоров’я, коли потрібна негайна допомога? Моя думка, що пацієнти заслуговують на більше, ніж просто відмову через небажання працювати. Адже доступ до реабілітації не повинен бути таким складним квестом. З милицями скакати на 2 поверх на фіз.процедури це як?! Пацієнти — це не проблема, яку можна "перенести на понеділок". Ужгородська міська поліклініка як так можна?! І таких подібних історій як моя про славнозвісну поліклініку безліч.
