Пані Марцепані

Повз це місце щодня приїжджають пару хороших кондитерів. Ще десяток домогосподарок, які знають, як робити карколомні дессерти. Десятка три чоловіки, які вміють відрізнити заварний крем, від "заварнухи" в еклерах. Ще стільки ж, хто знає відмінність еклера від профітролю. Людини дві, фанати класичних дессертів за строгою технологією. Пару сотень людей, які стежать за якістю та "здоровістю" їжі. Людина десять, що нізащо не проміняють на Різдво, ароматний і насичений штолен, на панетон, або калачик. Людини, напевно, чотири, хто не замовляють фраппе у нас, тому що не хочуть псувати пам'ять про це літнє щастя в Греції, або Італії. (Так-так, з натуральними, жирними вершками, які виколупують з пакета ложкою) Людина вісім, які залишаться без копійки на хліб, але наполеон, має бути тільки таким. Один тужливий по хрумкому зовні і тягнеться всередині справжньому бізе (причому за копійки). Ще один, хто знає, що в естерхазі верхи йде абрикосовий сироп. Як мінімум ТИЩА людей, хто любить пінку латте викрябувати зі стаканчика трубочкою. Людина п'ятдесят, які проти дріжджів у хлібі та не проти натурального виду бездрожжового хліба. Тисяч п'ять людей, які забули, що кекси можуть бути пишними без "білих порошків", а шоколад, виявляється, не горить, а тане на відкритому вогні. На непоказному літньому майданчику цього закладу, у чотири столики, як завжди, сидять два водії зерновозів і потягують зернову каву. Їм, як правило, байдужі всі ці тонкощі кондитерського мистецтва. Вони так само байдуже дивляться на людей, які їдуть з нізвідки в нікуди. Але саме вони, і ще сотні три-чотири випадкових клієнтів, просто щасливі, що є така кондитерська.